Черноморский портал

 
Календарь публикаций
«    Апрель 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
Авторизация
Наша группа Вконтакте
Курс валют
сравнение курсов валют
banker.ua
06 апр 19:39Главная / Интервью

Олег Березюк, народний депутат України, голова парламентської фракції «Об’єднання «Самопоміч»: «Я однаково любив і люблю, як Іллічівськ, так і Чорноморськ. Ваше місто – прекрасне. Це приклад для розвитку України»

Наприкінці березня в Чорноморську з робочим візитом побував народний депутат України, голова парламентської фракції «Об’єднання «Самопоміч» Олег Березюк. До нашого міста Олег Романович приїздить вже не перший раз. Що змушує народного обранця відвідувати Чорноморськ та інші міста України, чи справді львівське сміття подорожує Одеською областю та чому «Самопоміч» підтримує торгову блокаду з окупованою територією сходу країни, Олег Березюк розповів кореспондентам Чорноморської інформаційної служби.

Олеже Романовичу, сьогодні Ви лідер парламентської фракції «Об’єднання «Самопоміч», займаєтеся активною політичною діяльністю. А як починався Ваш шлях політика? Як Ви потрапили до цієї непростої сфери?

 - Я ніколи не хотів і не хочу бути політиком. Вважаю, що це найскладніший стан, бо це важко назвати професією. Я лікар-психотерапевт, і завжди буду лікарем - дуже люблю свою професію. Але так склалися обставини, що я також став і політиком. Багато років тому, зустрічаючись з лідером нашої партії Андрієм Садовим, ми з друзями часто говорили: як добре в Мюнхені, як добре в Барселоні, як добре в Чикаго. Та одного разу Андрій Іванович нам сказав: хлопці, ви що з розуму посходили? Ви хочете жити так, як в Мюнхені, то зробіть собі Мюнхен у своєму місті, а це неможливо зробити, сидячи на канапі - для цього треба йти у владу. Він тоді запросив нас на роботу до Львова, де ми працювали над тим, що тепер владою і руйнується штучною блокадою сміття.

Ким Ви є більше – політиком чи лікарем?

 - Я лікар за професією, за почуттями, за переконаннями. Але зараз я дожив до такого віку, що можу свою професійність, системне мислення використовувати для того, щоб будувати управлінську систему. Політиками не можуть бути молоді люди, навіть якщо вони мають неймовірний інтелект. Справжні політики – це ті, хто крім інтелекту має досвід, а досвід приходить лише з віком. Поєднання інтелекту з досвідом робить тебе професійно здатним до політики.

Задача теперішніх політиків втримати державу, дати вижити цій державі, допомогти людям і, насамперед, навчати, вкладати час в молодих хлопців і дівчат, які готові будувати нову країну. Сьогодні я багато їжджу Україною в пошуках таких молодих людей.

Які завдання, крім пошуку перспективної молоді, Ви ставите перед собою, подорожуючи різними містами України?

 - Для мене ці подорожі, насамперед -  енергія і сила. Інакше я би це все вже кинув, тому що в Києві скупчена неймовірно негативна енергія брехні і олігархату. Дуже важливо знати, як живуть справжні люди, бо в них є енергія життя і відповіді на всі запитання. Якщо сидіти в Києві, то моментально через півтора місяця «відлітаєш в космос», а там свої правила. Я взагалі люблю малі міста України. Це ті точки росту, з яких починаються зміни в державі. Тут люди дуже щирі, прості, працьовиті і вони мають внутрішнє відчуття патріотизму, ненапускне.

Ви часто відвідуєте Чорноморськ. Що вас так приваблює в нашому місті? Чи помітили різницю між Чорноморськом та Іллічівськом?

 - Ваше місто прекрасне, незалежно від того, Іллічівськ воно чи Чорноморськ. Я справді хочу, щоб міста називалися тими іменами, які роблять цим людям честь. А якщо міста називаються іменами людей, за якими стоять мільйони смертей, то я не хочу цього.

Ми жили за історією, яка фальсифікувала нашу власну. І, коли в період з 1917 по 1946 роки загинуло на території України приблизно 35 мільйонів людей, то я не хочу, щоб іменами вождів, які керували тими процесами, називалися міста. А ваше місто заслуговує на таку гарну назву, як Чорноморськ. Воно стоїть на прекрасному морі і його треба тільки берегти. Це є наше найбільше багатство. Я однаково любив і люблю, як Іллічівськ, так і Чорноморськ. Я відкрив його для себе кілька років тому. Ніколи не думав, що ми маємо таку прекрасну Рів’єру. Це доглянуте, красиве місто з гарними людьми. Я хочу, щоб про Чорноморськ дізналися якомога більше. Це приклад для розвитку України зі всіма тими плюсами і мінусами, які завжди є в містах.

Сьогодні в Чорноморську, як в усій країні дуже багато говорять про львівське сміття. В Одеській області час від часу знаходять відходи з вашої батьківщини. Що ви скажете з цього приводу? Чи справді сміття зі Львова подорожує Україною?

 - Львів’яни і ті, що управляють містом, а це люди, за яким стоїть правда, дуже спокійні з цього приводу. Правда дуже проста – олігархічна влада, бачачи страшну загрозу в публічному управлінні, яке народилося у Львові, пробує просто фізично засипати місто сміттям. Це можна фізично на якийсь термін зробити і переконати людей, але лише час все поставить на свої місця.

Просто зараз треба захистити львів’ян, які потерпають, тому що такого ще не було з часів Сталіна. Сьогодні взяли в облогу і шантажують 800-тисячне місто. З одного боку це добре, бо це свідчить про агонію теперішньої влади, а після агонії завжди приходить смерть олігархічної системи, але з іншого боку -  це поганий знак в ставленні до людей.

Все буде гаразд, головне розмовляти з людьми і все пояснювати. Люди вже самі з цього сміються, бо це доведено до абсурду. Подібні кроки розраховані на людей, які не думають, а українці ніколи не були тими, хто не думає.

Сьогодні блокада Львова – це напад на кожну громаду України, щоб раптом не стали вільними, щоб бігали до Києва і просили гроші на кожен квадратний сантиметр. На місці мерів я б уважно спостерігав за конфліктом у Львові, тому що це може статися з кожним, якщо ти станеш вільним управлінцем своєї громади. Якщо сьогодні країна попустить знущання над Львовом і скаже так їм і треба, завтра це може статися з кожною громадою.

Політична партія «Об’єднання «Самопоміч» активно підтримувала та підтримує торгову блокаду з окупованими територіями сходу України. Що змусило вашу політичну силу зайняти таку позицію?

 - Торгова блокада показала те, чого я не знав працюючи в Києві 2,5 роки. Я не знав, що ми торгуємо з нашими ворогами порохом, кислотами, селітрами. Кого ж ми весь цей час утримували? Ми фактично платили ворогам, які вбивали наших людей. Ми ж їх годували, створювали їм всі умови, платили їм податки для того, щоб вони мали зброю і силу вбивати наших хлопців. Знаєте, я був в шоці. В такому ж стані були і наші міжнародні партнери. Ми весь світ просимо - тримайте санкції, а самі робимо все для того, щоб робити ворога сильнішим. Так бути не може.

Саме тому ми стали на захист хлопців – ветеранів, колишніх бійців батальйонів, які в 2013-2014 роках стали на захист України без наказу Міністра оборони. Вони пішли за покликом серця – піднялися і захистили, бо не відомо, що було б сьогодні в Одесі, в Херсоні чи тому самому Києві, якби вони цього не зробили. А зараз ми маємо шанс будувати свій власний дім. Чорноморці  - свій, одесити -  свій, харків’яни  - свій, львів’яни – свій, але у нас є спільний дім, який об’єднує спільні цінності.

Ви також активно підтримували Євромайдан, події революції Гідності. Сьогодні, бачачи війну на сході України, кількість жертв, не вважаєте, що події 2013-2014 років були помилкою? 

 - Не буває даремних повстань. Народ скріпився в своїй впевненості, що він хоче жити інакше. Ще одне, що принесла ця революція – вона принесла страх, який прийшов до можновладців, і вони почали людей боятися. Я тепер бачу це в парламенті. Вони роблять все те саме, що робили останніх 15 років – служать олігархам, але зі страхом перед людьми. І, коли тільки люди починають більше протестувати, заглядати в їхні брудні справи, вони починають робити дещо кращі речі.

Так навіть візьміть сам феномен «блокади». Як би цей блокадний феномен не пробували політизувати, що це чиєсь замовлення, чиїсь амбіції – всі знають, що це було не так. Не може одна чи дві політичні партії  зробити блокаду, це можуть зробити тільки люди, які є некерованими політиками. І внаслідок цього держава визнала блокаду на рівні РНБО. Це є форма революції.

З точки зору філософії це все розвиток, з точки зору життя однієї людини – це трагедія. Але якби не всі ці події, невідомо, скільки б могло бути жертв насправді.

Порахуйте, будь ласка, всі жертви за радянську історію України. Скільки людей загинуло з 1917 по 1922 роки? Так звана громадянська війна. Це не була громадянська війна, це була «гібридна» окупація Донбасу Червоною армією, практично те саме відбувається і зараз. Тоді загинуло декілька мільйонів, хоча точної цифри ніхто не знає. А скільки людей загинуло в 1933 році? Україна тоді не могла лягти, а її примусили, як результат – смерть близько 7 мільйонів людей за рік. А 1937 рік? Це був час потужних сталінських репресій, голод не добив - НКВС добивало. А 1939-1946 роки, коли 2 деспоти: спочатку Гітлер пройшовся з заходу на схід, а потім інший деспот вернувся зі сходу на захід. Знову до 10 мільйонів українців.

Як багато часу треба нашій країні для того, щоб стати успішною?

 - З точки зору філософії ще щонайменше 15 років, але за умови, що ми будемо рухатися так, як зараз. Якби ми не були успішні, не було б війни. Тільки тому, що держава стала незалежною і успішною, у нас зараз війна, тому що колонізатор не може допустити, щоб колонія вийшла з-під її впливу. Але у нас ще є така річ - це величезна різниця між демократичністю людей та інституційною державою, яка завжди була колонізаторською. Між цими двома поняттями є велике провалля, тому і два повстання у нас відбулося за останні 10 років. Дух людей підіймає, а держава не витримує. Так само і зараз сталося. В 2013 році відбулося повстання, влада не змінилася, але держава пішла вперед, тому і сталася війна.

Як лікар, які поради ви дасте сьогодні українцям? Як пережити всі ці труднощі і не втратити надію на краще?

 - Нам сьогодні допоможе лише час та зусилля. Просто час нічого не дасть, а от якщо прикладати до часу зусилля – буде результат – завжди, і я цьому навчився, на жаль, не в Україні. Раби завжди чекають, що їх звільнять або щось зроблять для них, і це є ще один приклад постколоніального синдрому. Лише час та зусилля. Не тільки чекати і молити Бога, щоб дав нам часу, бо час зараз на нашому боці насправді. Ми мусимо протягом цього часу прикладати зусилля для будівництва власного подвір’я власної країни.шаблоны для dle 11.2
Гость JamesHof
13 ноября 2018 09:58
прокат авто во франции ----- Мы могла мы сделали -----
Добавить комментарий
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:
Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код: