Черноморский портал

 
Календарь публикаций
«    Март 2019    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Авторизация
Наша группа Вконтакте
Курс валют
сравнение курсов валют
banker.ua

Тарас Пастух, доброволець, громадський та політичний діяч: «Піти в АТО то було єдине вірне рішення, інакше не те щоб політиком не зміг бути, а в дзеркало було б важко дивитись»

14 березня наша країна відзначає День українського добровольця. Це свято людей, які за покликом власного серця стали на захист Батьківщини, аби оборонити її від загарбників. В 2014 році добровольчий рух яскраво продемонстрував справжню любов українців до рідної землі. Український громадський діяч, військовослужбовець розвідувальної роти 128-ої гірсько-піхотної бригади Збройних сил України під час проведення Антитерористичної операції на сході України (2014), член парламентської фракції «Об'єднання Самопоміч» Тарас Пастух – один із тих, хто в непростий для країни час добровільно пішов воювати за Україну, аби захистити її від агресора та не словом, а ділом продемонструвати, що таке справжній патріотизм, а не лише популістські лозунги.

- Тарасе, ви не з чуток знаєте про АТО, розкажіть коли розпочалася ваша служба на Сході  та що підштовхнуло піти добровольцем?

- В 2014 році переді мною постало питання: якщо ми патріоти, що робити коли на країну напав ворог? Відповідь сама прийшла. Піти в АТО то було єдине вірне рішення, інакше не те щоб політиком не зміг би бути, а в дзеркало було б важко дивитися, а тим більше розказувати дітям про патріотизм і любов до своєї країни, адже такі речі варто демонструвати власним прикладом. Нелегко було переконати сім’ю, адже вдома четверо дітей, дружина, старі батьки, та інакше бути не могло. Враховуючи, що на той час я ще займався бізнесом, розуміючи, що це може бути дорога в одну сторону, я вирішив продати всі свої активи. Потрапив в той період, коли тривало активне звільнення української території. В  той час чимало бажаючих хлинули в добровольчі батальйони «Азов», «Айдар», «Донбас». Пам’ятаю, що важко було знайти їхні контактні телефони, та коли я додзвонився в штаби, там сказали, що зараз дуже багато добровольців, тож всіх охочих можуть і не взяти. Тому найпростіше рішення було піти в військкомат. Вже через тиждень я був мобілізований в 128 гірсько-піхотну бригаду Збройних сил України. Разом з побратимами провели місяць підготовки в Мукачево, після чого одна частина ешелоном виїхала в місто Попасна, інша – на Лубни, адже на той час існували серйозні побоювання, що ворог може зайти зі сторони Білорусі. Ми були чи не єдиним військовим підрозділом, який на той час знаходився між кордоном Білорусі і Києвом. Оскільки там штурму не відбулося, через місяць нас перемістили до Дебальцевого. Це була наша позиція, на якій ми знаходились близько 5 місяців.

- Чи спілкуєтесь надалі з побратимами?

- Спілкування іде постійно, життя триває… Хлопці потребують допомоги і в зоні АТО, і вже дома. Документальні історії залишилися історіями, а побутових проблем виникає багато.

- На ваш погляд, воїнам, що повернулися вже додому зі Сходу надається належна допомога?

- Кількість хлопців, що повернулися наразі додому сягає вже більше 200 тисяч. Кожне місто намагається допомогти хлопцям по-своєму. Один з найбільш поширених способів – надання земельних ділянок для будівництва чи ведення сільського господарства. Проте практика свідчить, що хлопці, повернувшись з фронту, часто не мають можливості будуватися і створювати належні умови для гідного проживання. Зазвичай ці ділянки продають, а виручені кошти швидко витрачаються. Львів, наприклад, запровадив іншу практику – побудував будинки за власні кошти і надав вже більше 100 квартир атовцям. Хлопці і їхні сім’ї тепер мають зовсім інші можливості. Держава теж допомагає квартирним фондом, але частіше тим, хто отримав інвалідність чи родинам загиблих бійців. На мій погляд, вдалі моделі слід закріплювати на рівні держави, адже політика має бути однакова для всіх, незалежно від того хто і де проживає. Хлопці ж йшли захищати не окремо Чорноморськ, Тернопіль чи Київ, ми захищали країну.



- В 2014 році також відбувались позачергові парламентські вибори. Ви були обрані народним депутатом України. Як все це поєднували?

- Власне на Сході і пройшла вся моя передвиборча агітація. В Тернополі я фактично не був жодного дня, проте всю передвиборчу кампанію за мене провели сім’я та друзі. Після оголошення результатів ЦВК я поїхав у Київ склав присягу, а далі у мене почалося чергування: коли Рада працювала в пленарному режимі я залишався в Києві, коли була робота в комітетах чи округах, брав свою гвинтівку і повертався до своєї бригади.

- Чому вирішили іти у велику політику власне з партією «Самопоміч»?

- Коли я зареєструвався кандидатом в народні депутати, «Самопоміч» тоді ухвалила рішення, що готова підтримати того чи іншого кандидата в разі, якщо він буде відповідати усім правилам партії. Я зустрівся тоді з Олегом Лавриком та Олегом Березюком, спілкувалися ми десь годину. Через тиждень-два мені подзвонили і сказали, що політична сила ухвалила рішення щодо моєї підтримки.



- А чому власне обрали політику? Адже ви маєте юридичну освіту, а колись думали про те, щоб стати священиком? 

- В політику привело життя, як і до семінарії свого часу. Великими духовними наставниками для мене були дві людини – отець Василь Іванів та владика Михаїл Сабрига. Пам’ятаю, як школярі, студенти, що входили до організації «Українська молодь - Христові», яку у Тернополі заснував отець Василь Іванів, проводили вистави в селах. Це був період відродження церкви. Я був представником цього руху, ми показували різні біблійні сцени зі Старого і Нового завітів. І якось до отця Василя підійшла жінка і сказала: «Отче, як добре якщо з цих хлопців та дівчат будуть монахи, монахині, священики». А він їй відповів: «Я хочу, щоб з цих хлопців та дівчат було багато добрих вчителів, лікарів, політиків». Десь воно так і сталося - багато з нас досить успішно реалізували себе у світському житті. Чимало духовних і патріотичних речей у мене заклались всередині від спілкування з владикою Михайлом Сабригою. Його наука була в тім, що світ слід починати з себе, виховувати себе, потім сім’ю, а потім людей з якими ти працюєш, навчаєшся. Напевно, це і є найбільше покликання політиків. В цілому світі до політиків ставляться з повагою, у нас в Україні цей термін спаплюжений. Можна сидіти вдома, нарікати, чекати що хтось за нас щось зробить, проте цього не станеться, потрібно не сидіти на місці, а йти лише вперед. Власне, коли моя дорога зійшлась із партією «Самопоміч», гасло «Візьми і зроби!» було саме тим, що було колись  закладено, проте не було так чітко сформульовано. Отже «Самопоміч» допомогла це все упорядкувати і побачити поруч в колективі тих самих людей.
 
Подписывайся на "ЧИС" в Facebook, чтобы быть в курсе главных новостей Черноморска. 

шаблоны для dle 11.2
Добавить комментарий
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:
Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код: